Українська воєнна розвідка продовжує фіксувати підготовку держави-агресора до можливого масштабного нарощування окупаційного контингенту на території України. Незважаючи на колосальні втрати на полі бою та поступове виснаження економічних резервів, російська військова машина все ще зберігає небезпечний потенціал для розгортання нових ударних з’єднань. За оновленими оцінками Головного управління розвідки Міністерства оборони України, військово-промисловий комплекс та тилове забезпечення Російської Федерації потенційно здатні екіпірувати та забезпечити базовим спорядженням до шестисот тисяч мобілізованих осіб. Проте головною перепоною для реалізації сценарію миттєвої масової мобілізації залишається критичний брак інфраструктурних та кадрових ресурсів для їхньої одночасної підготовки. Наразі пропускна здатність російських навчальних центрів та полігонів дозволяє тренувати не більше ста тисяч новобранців щомісяця, що змушує вороже командування ретельно планувати черговість призову та розтягувати цей процес у часі.
Головна ставка у нових хвилях поповнення армії агресора робитиметься на найбільш підготовлений людський ресурс, який не потребує тривалого навчання базовим навичкам виживання та ведення бою. У пріоритеті російських військкоматів перебуватимуть резервісти, які вже мають за плечима досвід строкової служби, брали участь у попередніх збройних конфліктах або здобули затребувані військово-облікові спеціальності. Такий прагматичний підхід дозволить російським генералам суттєво скоротити час перебування мобілізованих у глибокому тилу та максимально швидко перекидати їх безпосередньо на лінію фронту для компенсації щоденних санітарних та безповоротних втрат. Використання навченого резерву – це також відчайдушна спроба частково вирішити проблему гострого дефіциту компетентних молодших командирів та інструкторів, які масово загинули в перші роки повномасштабного вторгнення.
Неможливість одночасно перетравити шестисоттисячну масу призовників яскраво розкриває глибоку системну кризу всередині російського оборонного відомства. Брак сучасних полігонів, нестача офіцерського складу для проведення якісного злагодження підрозділів, а також постійні логістичні проблеми із забезпеченням важкою бронетехнікою перетворюють процес мобілізації на безперервний, але надзвичайно повільний конвеєр. Замість формування повноцінних, добре озброєних нових армій, російське командування змушене застосовувати тактику поступового вливання свіжих сил у вже існуючі, але критично знекровлені бригади та полки. Такий підхід щомісячного поповнення на сто тисяч осіб дозволяє агресору підтримувати постійну напругу та тактику нескінченних «м’ясних штурмів» на ключових ділянках фронту, однак значно ускладнює організацію раптових масштабних стратегічних проривів.
Ця невблаганна статистика демонструє, що Російська Федерація продовжує свідомо робити ставку на тривалу війну на виснаження, де головним аргументом стає не технологічна перевага чи військова майстерність, а виключно безмежний людський ресурс. Здатність Москви стабільно постачати на фронт десятки тисяч нових солдатів щомісяця вимагає від Сил оборони України та міжнародних партнерів швидкої та адекватної реакції. Зупинити цю багатотисячну навалу можливо лише шляхом системного знищення ворожої логістики на далеких підступах, нарощування постачань сучасного високоточного озброєння, касетних боєприпасів та далекобійної ствольної артилерії. Ворожа стратегія закидання фронту живою силою залишається ефективною лише до того моменту, поки ця жива маса не зустрічається з передовими військовими технологіями, здатними нівелювати будь-яку чисельну перевагу окупаційного угруповання.
